Депутат і директор Лариса Римар: «На мене неможливо тиснути, мене можна лише переконати аргументами»

У сучасному світі жінка може все, лише потрібно прикласти трохи зусиль і мати бажання. Лариса Римар саме та людина, яка навчилася поєднувати материнство, життя у шлюбі, громадську, політичну та навчальну роботу. Її ентузіазму можна тільки позаздрити, адже здається, що в її добі не 24, а 48 годин. Вона не соромиться говорити про «сонячного» сина, має свої міркування стосовно ролі жінки у сучасному світі. Ексклюзивне інтерв’ю жінки, якій довіряють, пропонуємо нашим читачам. Об этом сообщает tvoyaparallel.in.ua со ссылкой на СМИ.

«Моя доля – стати п’ятим директором мого рідного навчального закладу»

– Ви феноменальна у всіх проявах жінка: дружина, мама, депутат, керівник навчального закладу, громадський діяч. Як вдається поєднувати в собі таку велику кількість соціальних ролей?

– Деякою мірою я завдячую цим своїй мамі. Вона працювала контролером на фабриці «Іква» і перевіряла якість робіт. Колись це було надзвичайно потужне підприємство, де шили аптечки для транспортних засобів. Пригадую, як приходила до неї на роботу і спостерігала за тим, як вона вправно і скрупульозно виконує свою роботу. У випадку, коли виріб був бракований, обов’язково заставляла переробляти. Думаю, я багато чого перейняла від неї. Також мама була депутатом сільської ради, і це дало мені розуміння того, що жінка може встигати все.

– Ви керуєте Тернопільським музичним коледжем ім. Соломії Крушельницької і, мабуть, якби не любили музики, то навряд чи працювали б у такому закладі. Тому цілком закономірне запитання: Ваша любов до музики з дитинства?

– Безперечно, що так. Мій батько не мав музичної освіти, але дуже добре грав на акордеоні. Тому я росла у музичній атмосфері, тим паче, що моя старша на 5 років сестра навчалась у музичній школі. У 6-му класі до мене прийшло розуміння, що я також хочу займатися музикою. Це був усвідомлений вибір, хоча я переконана, що у житті нічого не стається просто так. Інструментом, який вирішила опанувати, стало не класичне фортепіано чи акордеон, як би хто подумав, а домра (лютноподібний щипковий інструмент з 3-ма або 4-ма металевими струнами зі скрипковим строєм, – авт.).

– Чи думали Ви про те, що після закінчення училища доля відкриє перед Вами двері до альма-матер і увійдете туди як директор?

– Звичайно, що ні. Училище я закінчила в 1990 році і разом зі своїм майбутнім чоловіком почали вирішувати, куди нам вступати далі, так щоби пройти обом. Ми обрали Рівне, де і провчилися наступних 5 років. Це були 90-ті роки, злам усього, утворилася нова країна, криза, було дуже важко. Пригадую, в магазинах у Рівному тільки копчений ковбасний сир і томатний сік, усе інше було в дефіциті. Після закінчення навчання думали, що діяти далі, адже роботи не було, житла також. І ми з чоловіком поїхали у моє рідне село – Великі Дедеркали, що на Шумщині. Там ми влаштувалися на роботу в музичну школу, де я згодом стала директором. Зараз розумію, що це дуже важливий досвід для мене, адже система управління у музичній освіті специфічна. Так ми прожили 3 роки, але моєму чоловікові це набридло, бо, окрім роботи, була ще й господарка. Ми вручну на городі пшеничку жали, різну городину вирощували. І вирішили, що три роки «заслання» – достатньою (посміхається, – авт.). Тоді, склавши докупи відкладені гроші та взявши кредит, купили квартиру в Тернополі. І вже понад 20 років ми живемо тут. Спочатку було дуже важко в місті, але рятувало власне житло. Моя громадсько-політична діяльність почалась у 1997 році, коли я стала членом Народного руху України. Пізніше створила громадську організацію, працювала в секторі ЗЕД, у комунальному туристичному підприємстві. Загалом пов’язала своє життя з громадсько-політичною діяльністю. Переконана, що той досвід, який я накопичила, став мені у нагоді. Думаю, доля мене готувала до того, аби….

Детальніше читайте у свіжому випуску газети “Номер Один” від 11 ВЕРЕСНЯ 2019р.

Газета «Номер один» щосереди – у всіх точках продажу преси Тернопільської області!



Джерело статті: “http://www.gazeta1.com/statti/deputat-i-dyrektor-larysa-rymar-na-mene-nemozhlyvo-tysnuty-mene-mozhna-lyshe-perekonaty-argumentamy/”